Безпліддя у жінок

 1 029

Безпліддя у жінок – це нездатність зрілого організму виробляти потомство. Якщо причина безплідного шлюбу обумовлена ​​якимись порушеннями в організмі жінки, говорять про жіночу безплідність. Шлюб вважається безплідним, якщо вагітність відсутня після 12 місяців регулярного статевого життя без запобігання. Якщо у жінки, що живе регулярним статевим життям без застосування протизаплідних засобів, ніколи не було вагітності, має місце первинне безпліддя. Наявність в минулому хоча б однієї вагітності (не обов’язково закінчилася народженням дитини), після якої нова не настає протягом 1 року регулярного статевого життя без запобігання, свідчить про вторинне безпліддя. Річний строк вибраний не випадково: в 50% випадків зачаття наступає протягом 3 міс статевого життя без контрацепції, в 75% – 6 міс і в 90% випадків – протягом року. Абсолютне жіноче безпліддя спостерігається при відсутності матки або яєчників і інших аномаліях розвитку статевих органів. Таким чином, розрізняють безпліддя первинне і вторинне, жіноче і чоловіче.

Безпліддя у жінок
Безпліддя у жінок

Первинне безпліддя чоловіка означає, що вагітність не наступала ні в однієї з його дружин (партнерок); вторинне – у однєї з них була хоча б одна вагітність. Поєднання жіночого і чоловічого безпліддя називається комбінованої формою безпліддя. Кожен третій безплідний шлюб обумовлений захворюванням чоловіка, тому обстеження починають з аналізу сперми.

У розвинених країнах з приводу безпліддя все частіше звертаються жінки старше 35 років, що пояснюється зміною соціально-економічних умов (прагненням до кар’єри і накопичення матеріального добробуту) і як наслідок, більш пізнім вступом до шлюбу і більш пізнім народженням дітей. Лікування жіночого безпліддя в пізньому репродуктивному періоді – складна медична проблема, тому що ймовірність завагітніти зменшується з віком. Безпліддя може бути викликано різними причинами, які визначають його форму та відповідне їй особливе лікування.

Ендокринне безпліддя у жінок

Ендокринне безпліддя обумовлено порушеннями овуляції; на його частку припадає 30-40% всіх випадків безпліддя у жінок. Нагадаємо, що в менструальному циклі розрізняють дві фази. Перша, фолікулярна фаза, зазвичай триває з 1-х по 14-у добу (рахуючи з 1-го дня менструації); на 14-ту добу різко підвищується концентрація лютеїнізуючого гормону (виробляється в гіпофізі) в плазмі крові і відбувається овуляція – вихід зрілої яйцеклітини з фолікула яєчника в черевну порожнину. На місці фолікула, що лопнув формується жовте тіло, яке виділяє прогестерон, що запускає другу, лютеїнову, фазу. Цим двом фазам яєчникового циклу відповідають за часом проліферативна і секреторна фази в матці. Якщо вагітність не наступає, жовте тіло піддається зворотному розвитку (інволюції). Зниження естрогену і прогестерону в кінці лютеїнової (секреторної) фази призводить до відторгнення функціонального шару ендометрія і кровотечі (менструації). Тривалість менструального циклу у жінки дітородного віку зазвичай становить 28-31 день, нормою вважається 21-35 днів. Щоб наступила вагітність, необхідна овуляція. Регулярні менструації, однакові за тривалістю і кількістю крові, що втрачається, з можливим незначним погіршенням самопочуття (набухання молочних залоз, болем внизу живота) зазвичай спостерігаються при овуляторних менструальних циклах.




Ановуляторний цикл характеризується відсутністю виходу яйцеклітини з яєчника. Хронічна ановуляція може проявлятися олігоменореєю (мізерними менструаціями), аменореєю (відсутністю менструацій), матковою кровотечею. Нерідко ці симптоми можуть спостерігатися на тлі галактореї (мимовільного виділення молока із сосків поза зв’язком з грудним вигодовуванням дитини), гірсутизму (оволосіння за чоловічим типом) і вірилізації (появи чоловічих рис у жінок внаслідок дії надлишкової секреції чоловічих статевих гормонів – андрогенів). Ановуляторні цикли, що супроводжуються олігоменореєю, аменореєю і безпліддям спостерігаються при полікістозі яєчників, гіперпролактинемії (стані, при якому підвищений рівень пролактину), гіперандрогенії (підвищений рівень андрогенів), передчасній недостатності яєчників, Постпубертатна форма адреногенитального синдрому і деяких інших захворюваннях.

Наступні методи дозволяють визначити, відбувається овуляція чи ні:

  1. Вимірювання базальної температури (див. Статтю «Природна контрацепція» на нашому сайті).
  2. Визначення концентрації прогестерону в крові і екскреції прегнандиола з сечею (бажано 3-5 разів протягом другої фази менструального циклу).
  3. Аспіраційна біопсія ендометрію.
  4. Динамічне спостереження за розвитком домінантного фолікула за допомогою УЗД.
  5. Лапароскопія (дозволяє виявити «стигму» після овуляції).

У деяких жінок овуляція відбувається, проте причиною безпліддя є недостатність жовтого тіла, що супроводжується зниженням секреції прогестерону а, отже, відставанням секреторних змін ендометрію – в результаті порушується імплантація ембріона і вагітність переривається в дуже ранньому терміні, ще до затримки менструації. Іншими словами, секретується жовтим тілом прогестерону недостатньо для підготовки ендометрія до імплантації. Причини недостатності жовтого тіла: порушення розвитку фолікулів внаслідок дисфункції гіпоталамуса і гіпофіза (структур головного мозку), перенесені нейроінфекції, стрес, гіперандрогенія, гіперпролактинемія, гіпо-і гіпертиреоз (знижена і підвищена функція щитовидної залози), хронічний аднексит (запалення придатків матки) та інші . Недостатність жовтого тіла проявляється безпліддям, іноді спостерігаються мізерні кров’янисті виділення за кілька днів до менструації.

До ендокринного безпліддя відноситься і синдром лютеїнізації неовуліруючого фолікула. Овуляція не відбувається, на місці неовуліруючого (предовуляторного домінантного, або головного) фолікула відбуваються зміни, що нагадують такі при формуванні жовтого тіла, – лютєїнізація. Причини синдрому лютеїнізації неовулюючого фолікула остаточно не встановлені, однак вважають, що стрес, гіперпролактинемія, гіперандрогенія, ендометріоз, порушення синтезу гормонів та інших регулюючих речовин в яєчниках грають не останню роль. Основні методи діагностики даного синдрому: УЗД і лапароскопія в другу фазу менструального циклу.

Лікування ендокринного безпліддя призначається після ретельного обстеження, встановлення його причини і тому носить суворо індивідуальний характер. Залежно від причини, терапія може бути спрямована на стимуляцію овуляції, усунення гіперпролактинемії, гіперандрогенії, посилення функції жовтого тіла, корекцію функції органів ендокринної системи (гіпоталамуса, гіпофіза, щитовидної залози, надниркових залоз).

Трубне безпліддя у жінок

На трубне і перитонеальне безпліддя у жінок припадає 30-40% всіх випадків жіночого безпліддя. Трубне безпліддя виникає при анатомічних пошкодженнях і функціональних порушеннях маткових труб. До перших відносяться їх непрохідність, спайки, стан після операцій з приводу стерилізації, перекрут, наявність запальних змін і ін; до других – порушення скорочувальної активності у вигляді підвищеного або зниженого тонусу, некоординовані скорочення. Причинами функціональних порушень маткових труб можуть бути стрес, гормональний дисбаланс внаслідок порушення синтезу статевих гормонів яєчниками і наднирківниками, гіперандрогенія (за рахунок підвищеного синтезу чоловічих статевих гормонів в яєчниках і / або наднирківниках) і ін.

Перитонеальне безпліддя у жінок

Перитонеальне безпліддя у жінок обумовлено спайковим процесом в області придатків матки (маткових труб і яєчників). Органічні (анатомічні) ураження маткових труб і перитонеальне безпліддя часто поєднуються і зазвичай мають загальні причини виникнення: запалення матки і придатків, перенесений пельвіоперитоніт (запалення очеревини малого тазу) або перитоніт (запалення очеревини, що вистилає всю черевну порожнину), операції на внутрішніх статевих органах ( видалення міоматозних вузлів, перев’язка труб і ін.) і органах черевної порожнини, ендометріоз. Ризик трубного безпліддя після перфоративного апендициту збільшується в 3-5 разів в порівнянні з жінками, у яких не було апендициту.

Безпліддя у жінок зустрічається більш ніж у 10% хворих, які перенесли гостре запалення матки і придатків; два і більше випадки запалення матки і придатків збільшують частоту безпліддя до 50%. Приблизно у половини жінок з трубним безпліддям не вдається виявити характер ураження маткових труб, вважають, що воно обумовлено хламідіозом. Ендометріоз є частою причиною перитонеального безпліддя, тому що веде до порушення овуляції і транспорту яйцеклітини за рахунок передачі статевим шляхом в області придатків матки.

Гістеросальпінгографія – рентгенологічне дослідження маткових труб із застосуванням водорозчинної рентгеноконтрастної речовини в першу фазу менструального циклу – залишається основним методом діагностики їх непрохідності. Перитонеальне безпліддя діагностують за допомогою лапароскопії, часто її виконують в поєднанні з хромосальпінгоскопією метиленовим синім – введенням в маткові труби барвника через катетер, введений через матку. Якщо маткові труби прохідні, виділення метиленового синього видно через їх черевні отвори. Лікування трубного і / або перитонеального безпліддя починають з консервативних методів, при відсутності ефекту рекомендують оперативні втручання (поділ і висічення спайок, пластичні операції).

Абсолютні протипоказання до пластичних операцій: туберкульоз статевих органів;

Відносні: пізній репродуктивний період (вік старше 35 років), великий спайковий процес в малому тазу, Гідросальпінкс великих розмірів (скупчення рідини в трубах, що додає їм вид мішечкуватих пухлин), після видалення яких довжина кожної з труб буде не менше 4 см, недавно перенесене гостре запалення матки і придатків, тривале трубне безпліддя.

Застосування новітньої мікрохірургічної техніки під час пластичних операцій на маткових трубах збільшує ймовірність настання вагітності більш ніж на 50%. В даний час при органічному ураженні маткових труб прийнято якомога раніше використовувати екстракорпоральне запліднення з перенесенням ембріона в порожнину матки. Профілактичні заходи трубного і перитонеального безпліддя включають своєчасне лікування запалення матки і придатків, більш широке використання лапароскопічних операцій, раціональне ведення пологів і післяпологового періоду, післяопераційного періоду (після операцій на органах малого таза та черевній порожнині), своєчасну діагностику апендициту, дотримання суворих показань до Гідротубації маткових труб (введення рідини з лікарськими препаратами під тиском з метою досягнення прохідності) і обмеження їх числа.

Шийне безпліддя у жінок

Шийне безпліддя у жінок обумовлено інактивацією сперми слизом, що міститься в каналі шийки матки, в результаті чого порушується транспорт сперматозоїдів по жіночих статевих шляхах. Виявити це порушення дозволяє посткоїтальна проба: одночасне дослідження якості шийного (цервікального) слизу і виживання в ній сперматозоїдів. Цервікальний слиз отримують піпеткою через 2-8 год (оптимальний час 2,5 год) після статевого акту, не раніше ніж за 24-36 год до передбачуваної овуляції. Результат позитивний, якщо шийний слиз рідкої консистенції і в ній при мікроскопії видно рухливі сперматозоїди. В іншому випадку результат вважають негативним, що може бути пов’язано з наявністю антиспермальних антитіл або порушенням транспорту сперматозоїдів внаслідок запальних і гормональних порушень, вроджених або придбаних (після пологів, абортів, операцій) змін шийки матки.

Частота безпліддя, пов’язаного з імунологічними факторами, не перевищує 5% серед усіх причин; антиспермальні антитіла виявляють не тільки у жінок, але і у чоловіків, причому в тих значно частіше. Найбільш ефективними методами лікування цього виду безпліддя вважаються штучне запліднення за допомогою введення промитої сперми в порожнину матки і застосування бар’єрного методу контрацепції (презервативи) протягом тривалого часу (не менше 6 міс) до спроби зачаття.

Синдром Ашермана як причина безпліддя у жінок

Причиною аменореї, мимовільного аборту і безпліддя може бути синдром Ашермана, що характеризується наявністю внутрішньоматкових спайок (синехій). Діагноз ставиться за допомогою гістеросальпінгографії і гістероскопії. Цей синдром, або маткова форма аменореї спостерігається після важкого запалення матки і придатків (нерідко розвиваються на тлі внутрішньоматкових контрацептивів), повторного вискоблювання матки, туберкульозу, впливу хімічних припікальних речовин. Зрощення розсікають під час гістероскопії (огляду порожнини матки за допомогою спеціального приладу) з подальшим призначенням циклічної гормонотерапії. Прогноз – відновлення дітородної функції – залежить від тяжкості вихідного пошкодження ендометрія. Крім синдрому Ашермана, маткова форма безпліддя спостерігається при субмукозній міомі матки (міоматозні вузли розташовані під слизовою оболонкою і виступають в порожнину матки), поліпи ендометрію, пороках розвитку матки.

Якщо консервативне і оперативне лікування неуспішно, ооцити жінки з маткової формою безпліддя запліднюють сперматозоїдами чоловіка (або донора), ембріони культивують in vitro ( «в пробірці»), а потім переносять в матку здорової жінки-донора. Слід зазначити, що пороки розвитку матки (однорога матка, матка розділена перегородкою, роздвоєна матка), як і міома матки, частіше бувають причиною звичного мимовільного аборту, але не безпліддя.

Крім вищеназваних форм безпліддя, зустрічаються хворі з нез’ясовним безпліддям, причину якого, незважаючи на використання сучасних методів діагностики, встановити неможливо.

Багато жінок з безпліддям страждають від низької самооцінки, безнадійності, самотності. Нерідко у них формується «комплекс очікування вагітності». Ризик депресії, як правило, не підвищено. У деяких випадках рекомендується консультація психолога і невропатолога.

Чим раніше розпочато лікування безпліддя, тим кращий прогноз. Тому необхідно вчасно звертатися за медичною допомогою.

Автор:
Знайшли помилку в тексті, будь-ласка, виділіть її мишкою і натисніть(Ctrl+Enter).

Залишити відповідь